пʼятниця, 25 червня 2021 р.

КОНСТИТУЦІЯ - ОСНОВНИЙ ЗАКОН ЖИТТЯ КРАЇНИ

     ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
     Джерелом права будь-якої держави є Конституція. Її ще називають Основним законом, який закладає підґрунтя організації і діяльності держави та формування у ній громадянського суспільства. Конституція – це своєрідний суспільний договір, у якому народ визначає основні напрями свого подальшого розвитку та існування, гарантії прав і свобод громадян у суспільстві.
     Українська правознавча традиція дуже багата взірцевими прикладами правового законотворення. Так, у свій час була створена перша європейська конституція – «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика. Цей документ на десятки років випередив розвиток західноєвропейської правової думки, заклавши дійсно демократичне підґрунтя в процесі українського державотворення.
      Вагомий внесок у розвиток українського конституціоналізму зробили Універсали Центральної Ради. Якщо I, II та III Універсали виходили з того, що Україна – це автономія у складі федеративної Росії, то IV Універсал, прийнятий 22 січня 1918 року, офіційно проголошував незалежність Української Народної Республіки.
     29 квітня 1918 року Центральною Радою було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки і обрано Михайла Грушевського Президентом УНР. Проте через історичні обставини ця Конституція так і не набула чинності.
     У світовій історії засновником європейського конституціоналізму вважають середньовічну Англію, яка, до речі, й досі не має свого основного закону як коди­фікованої конституції – єдиного цілісного документу із внутрішньою структурою. Однак, саме українці створили предтечу європейських конституцій. У 1991 році, здобувши державну незалежність, ми отримали ще один шанс побудувати вільне і демократичне суспільство.
     Історія українського державотворення певною мірою непослідовна. Конституція Пилипа Орлика створювалась у засланні для держави, якої фактично не існувало. Чотири радянські конституції, попри усталений стереотип, що «вони були непогані, але не виконувались», − не були конституціями, як такими, взагалі. Вони не несли юридичного підґрунтя для інших законодавчих актів та не реалізовували, наприклад, принципу розподілу влади.
     Саме тому Конституція України незалежної стала, насамперед, правовим актом держави і символом громадянського суспільства.