ЖІНОЧИЙ СВІТ: НЕЗЛАМНІСТЬ. КРАСА. МУДРІСТЬ. ЛЮБОВ.

...Відважно крізь терни ішла,

Народ підіймала до бою
І зірка провідна вела

Знедолених всіх за собою.

Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїна

І пісня не змовкне її,
І слава повік не загине...

УКРАЇНА ЖИЛА... ЖИВЕ І БУДЕ ЖИТИ ВІЧНО!

Дванадцять років йде війна,
Чотири — вже повномасштабна.
Давно вже спокою нема,
На серці туга неосяжна.
Дванадцять років йде війна,
Дванадцять років гинуть люди.
Неначе вирвалась пітьма —
І біль, і смерть тепер усюди.
Скрізь поруйновані міста,
Садочки, школи — все розбито.
Що ж наробила ти, війна?..
Тебе не зможем ми простити.
                      Вікторія Ковтун

     24 лютого 2022 року - день, який для кожного з нас почався з короткого слова «ВІЙНА»… короткого, але такого до болю змістовного…

     Чотири роки повномасштабного вторгнення. Чотири роки, що змінили все: наші міста, наші долі, наші серця, ставши частиною життя, історії та пам’яті.

     Це роки болю, коли ми втрачали рідних і друзів, коли будинки перетворювалися на руїни, а вулиці — на тишу. Це роки відчаю, коли здавалося, що світ обертається проти нас. Але це й роки незламності: ми тримаємося разом, допомагаємо один одному, бережемо в пам’яті тих, кого вже немає з нами.

     Це роки тих, хто стояв і стоїть на передовій, і тих, хто невтомно бореться в тилу. Це роки матерів, що плачуть і моляться, роки дітей, які дорослішають занадто рано і не знають, що таке дитинство без війни…

     Це історія про втрати і віру, про біль і силу, про пам’ять і надію. Адже за роками боротьби стоять живі люди, їхня мужність і страждання.

     І все ж, попри руїни і страх, ми стоїмо. Ми живемо. Ми пам’ятаємо. І не здамося.

Україна жила…живе і буде жити вічно!

24 ЛЮТОГО - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ЛЮТІ

       Люблю читати... з дитинства моїми улюбленими були історії про Велику Вітчизняну війну, про дітей і дорослих, які вміли бути сміливими тоді, коли було страшно. 

     Моє покоління виросло на історіях про ту війну. Ми читали книжки, дивилися фільми, слухали спогади ветеранів. Для нас це були сторінки підручників, чорно-білі кадри кінохроніки, урочисті дати в календарі. Ми співпереживали, уявляли, але між нами й тією війною стояв час. Вона була страшною — але далекою. Ми могли закрити книгу. Могли вимкнути телевізор. Кожної хвилини могли повернутися до мирного життя.

     Тоді ми не думали, що війна може знову стати теперішнім.

Не думали, що слова «герой», «фронт», «захист» перестануть бути лише сторінками з підручника. Що наші  сусіди, друзі — ті, з ким ми росли, сміялися, святкували — стануть тими самими героями, про яких колись писатимуть книжки. Що їхні історії не вигадані, не літературні — вони живі, болючі, справжні.

     На долю наших дітей випало інше. Вони не читають про ту війну — вони бачать свою на власні очі. Не уявляють її - вони живуть в ній. Сирени замість колискових, вибухи, тривожні новини замість вечірніх мультфільмів, валізи біля дверей замість іграшок на підлозі. Війна для них — не сторінка історії, вона - звуки, запах, темрява, холод укриття, дорога в евакуацію, втрата рідних людей. Вона в їхніх спогадах буде не чорно-білою, а дуже живою.

     Дивлюся на книжкові полиці і розумію: історія знову пишеться. Не десь далеко — поруч. Вона звучить у телефонних дзвінках, у повідомленнях «все добре», у тиші, яка зависає, коли новини стають важкими. Вона — в очах матерів, у змужнілих поглядах хлопців, у силі батьків, які чекають своїх дітей.

     Тепер вже черга наших онуків і правнуків читати про війну. Про цю війну. Про наших людей. Про ті самі міста, села й вулиці, які вони знають змалку. Вони відкриватимуть підручники, дивитимуться фільми, слухатимуть розповіді своїх батьків. Вони будуть читати і дивуватися: «Невже це було насправді?» А ми знатимемо — було. І боліло. І забирало близьких, і вчило цінувати кожен ранок.

     Кожне покоління має свою війну, або свій мир. І різниця між ними завжди одна: хтось читає, а хтось живе цим.

     Дуже хочеться, щоб наступні покоління лише читали в книжках — ніколи більше не бачили війну в реальності.

СВЯТО НАЙДОРОЖЧОГО СКАРБУ

Діамант дорогий на дорозі лежав,

Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!..
                       Володимир Самійленко

СПІВАЄМО РАЗОМ🎵🎶🎵

НЕБЕСНА СОТНЯ - ЯНГОЛИ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ

  

…і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам...

...хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини...

ЛІТЕРАТУРНІ ВАЛЕНТИНКИ

 

ДЕНЬ КНИГОДАРУВАННЯ

     День Книгодарування, який в усьому світі відзначають 14 лютого і який співпадає з Днем усіх закоханих (що логічно😊) 

     Міжнародний день книгодарування (International Book Giving Day) — це міжнародна волонтерська ініціатива, спрямована на розширення доступу дітей до книжок, яку святкують щорічно 14 лютого. Свято було започатковане у 2012 році американською книжковою блогеркою Еммі Бродмур, яка разом зі своїм сином помітила потребу в забезпеченні дітей книжками в малозабезпечених районах.

     В Україні зʼявився завдяки ініціативі генерального директора та засновника видавництва "Ранок" Віктора Круглова.
     Історія свята саме в Україні почалася … у Великобританії, де в 2018 році на навчанні у Лондоні перебував Віктор Круглов.
"14 лютого, в День усіх закоханих, я проходив повз книгарню у Лондоні. Попри те, що це була середа – пам’ятаю, як вчора, – людей у магазині було багато. А на вході стояв кошик і вивіска: «14 лютого – це також День книгодарування. Допоможіть дітям отримати безплатну книжку».
     Люди забігали до книгарень, щоб придбати книжки рідним і друзям, а магазини влаштовували благодійні акції, збираючи книжки для дітей із малозабезпечених родин."
     По поверненню додому Віктор вирішив започаткувати таке свято і в Україні, адже у всьому світі День Книгодарування відзначають більш ніж у 40 країнах.
     В 2019 році видавництво "Ранок" вперше провело День Книгодарування в Україні. Звісно, це відбулося 14 лютого💘!      

     Головна мета свята - заохотити людей дарувати книжки будь-кому: коханим, дітям, друзям, колегам, сусідам та навіть незнайомцям на вулиці. Подарувати книжку можна й треба бібліотеці, школі або благодійній організації!

     А ще в книгарнях у цей день діють знижки, проводяться цікаві заходи та флешмоби, а ті, хто дарують, й ті, хто отримують книжки у подарунок, публікують пости у соцмережах з відповідним гештегом.
     Ну й на честь такого свята у нас в «Ранку» не міг не зʼявитися особливий герой Купикниг😊 - книжковий Купідон, "озброєний" любовними стрілами, що через книжки влучають в саме серденько.📖💘 

     Купуй книжки замість валентинки - даруй любов через сторінки!

     До Дня книгодарування (14 лютого) просимо всіх охочих взяти участь в акції "Подаруй бібліотеці українську книгу".📖📚 

     Друзі, ми знаємо, що багато прочитаних книг у вас стоїть просто на полицях🙌

     Давайте дамо книгам нове життя та нових читачів.

     📖📚Якщо у вас є книги, які ви вже не читаєте, які вам не потрібні, подаруйте бібліотеці.🎁🎁🎁

     Книга, як почуття - даруєш комусь, а тепло на душі у тебе📗💗

     Дарувати книги завжди приємно😊

     Акція триватиме протягом лютого-березня.

Видавництво "Ранок"