СПРАВЖНІЙ ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ЗА МЕЖАМИ СТЕРЕОТИПІВ

 АРГУМЕНТ-ГРА "ШЕВЧЕНКО - СУПЕРГЕРОЙ"

Завдання:

⭐Ознайомтеся з презентацією;

👉З'ясуйте, яка інформація є недостовірною;

✅Виправте помилки.

ДЕНЬ ПИСЬМЕННИКА

     3 березня - Всесвітній день письменника. Це день тих, хто силою слова формує думки, зберігає пам’ять поколінь і допомагає нам краще розуміти себе та світ. Для нас це особливо теплий день, адже українська література має потужні імена й глибокі традиції. Твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Ліни Костенко надихають, навчають гідності й любові до рідного слова. Сучасні українські автори продовжують цю традицію, осмислюючи наш час і нашу боротьбу. Читати означає зростати. Писати означає відчувати відповідальність за кожне слово. Нехай книги відкривають нові горизонти, а українське слово звучить впевнено і сильно.

         

           

ЖІНОЧИЙ СВІТ: НЕЗЛАМНІСТЬ. КРАСА. МУДРІСТЬ. ЛЮБОВ.

...Відважно крізь терни ішла,

Народ підіймала до бою
І зірка провідна вела

Знедолених всіх за собою.

Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїна

І пісня не змовкне її,
І слава повік не загине...

УКРАЇНА ЖИЛА... ЖИВЕ І БУДЕ ЖИТИ ВІЧНО!

Дванадцять років йде війна,
Чотири — вже повномасштабна.
Давно вже спокою нема,
На серці туга неосяжна.
Дванадцять років йде війна,
Дванадцять років гинуть люди.
Неначе вирвалась пітьма —
І біль, і смерть тепер усюди.
Скрізь поруйновані міста,
Садочки, школи — все розбито.
Що ж наробила ти, війна?..
Тебе не зможем ми простити.
                          Вікторія Ковтун

                                                                                                                  24 лютого 2022 року - день, який для кожного з нас почався з короткого слова «ВІЙНА»… короткого, але такого до болю змістовного…

     Чотири роки повномасштабного вторгнення. Чотири роки, що змінили все: наші міста, наші долі, наші серця, ставши частиною життя, історії та пам’яті.

     Це роки болю, коли ми втрачали рідних і друзів, коли будинки перетворювалися на руїни, а вулиці — на тишу. Це роки відчаю, коли здавалося, що світ обертається проти нас. Але це й роки незламності: ми тримаємося разом, допомагаємо один одному, бережемо в пам’яті тих, кого вже немає з нами.

     Це роки тих, хто стояв і стоїть на передовій, і тих, хто невтомно бореться в тилу. Це роки матерів, що плачуть і моляться, роки дітей, які дорослішають занадто рано і не знають, що таке дитинство без війни…

     Це історія про втрати і віру, про біль і силу, про пам’ять і надію. Адже за роками боротьби стоять живі люди, їхня мужність і страждання.

     І все ж, попри руїни і страх, ми стоїмо. Ми живемо. Ми пам’ятаємо. І не здамося.

     Сьогодні схиляємо голови в подяці всім захисникам і захисницям. Вже 12 років ви тримаєте небо над Україною. Низький уклін вам. Нехай Господь береже вас і повертає додому живими. 

Україна жила…живе і буде жити вічно!

24 ЛЮТОГО - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ЛЮТІ

       Люблю читати... з дитинства моїми улюбленими були історії про Велику Вітчизняну війну, про дітей і дорослих, які вміли бути сміливими тоді, коли було страшно. 

     Моє покоління виросло на історіях про ту війну. Ми читали книжки, дивилися фільми, слухали спогади ветеранів. Для нас це були сторінки підручників, чорно-білі кадри кінохроніки, урочисті дати в календарі. Ми співпереживали, уявляли, але між нами й тією війною стояв час. Вона була страшною — але далекою. Ми могли закрити книгу. Могли вимкнути телевізор. Кожної хвилини могли повернутися до мирного життя.

     Тоді ми не думали, що війна може знову стати теперішнім.

Не думали, що слова «герой», «фронт», «захист» перестануть бути лише сторінками з підручника. Що наші  сусіди, друзі — ті, з ким ми росли, сміялися, святкували — стануть тими самими героями, про яких колись писатимуть книжки. Що їхні історії не вигадані, не літературні — вони живі, болючі, справжні.

     На долю наших дітей випало інше. Вони не читають про ту війну — вони бачать свою на власні очі. Не уявляють її - вони живуть в ній. Сирени замість колискових, вибухи, тривожні новини замість вечірніх мультфільмів, валізи біля дверей замість іграшок на підлозі. Війна для них — не сторінка історії, вона - звуки, запах, темрява, холод укриття, дорога в евакуацію, втрата рідних людей. Вона в їхніх спогадах буде не чорно-білою, а дуже живою.

     Дивлюся на книжкові полиці і розумію: історія знову пишеться. Не десь далеко — поруч. Вона звучить у телефонних дзвінках, у повідомленнях «все добре», у тиші, яка зависає, коли новини стають важкими. Вона — в очах матерів, у змужнілих поглядах хлопців, у силі батьків, які чекають своїх дітей.

     Тепер вже черга наших онуків і правнуків читати про війну. Про цю війну. Про наших людей. Про ті самі міста, села й вулиці, які вони знають змалку. Вони відкриватимуть підручники, дивитимуться фільми, слухатимуть розповіді своїх батьків. Вони будуть читати і дивуватися: «Невже це було насправді?» А ми знатимемо — було. І боліло. І забирало близьких, і вчило цінувати кожен ранок.

     Кожне покоління має свою війну, або свій мир. І різниця між ними завжди одна: хтось читає, а хтось живе цим.

     Дуже хочеться, щоб наступні покоління лише читали в книжках — ніколи більше не бачили війну в реальності.

СВЯТО НАЙДОРОЖЧОГО СКАРБУ

Діамант дорогий на дорозі лежав,

Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!..
                       Володимир Самійленко

СПІВАЄМО РАЗОМ🎵🎶🎵

НЕБЕСНА СОТНЯ - ЯНГОЛИ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ

  

…і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам...

...хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини...