Немов голками кущ обростає.
Дивись, яка-то краса надворі!
Немов би впали додолу зорі .
Та тільки сонце на обрій вийде,
Красу ту вітер з гілок позіб'є .
Посипле іній, з криштальним дзвоном,
На землю прямо, тобі під ноги.
І буде жаль нам краси такої,
Бо то ж із неба були ті зорі!
Ліна Костенко
Дзвенять у відрах крижані кружальця.Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде.
Максим Рильський
Сніг падав безшелесно й рівно,Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.
Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.
І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні, —
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тишині.
Немає коментарів:
Дописати коментар