Чотири — вже повномасштабна.
Давно вже спокою нема,
На серці туга неосяжна.
Дванадцять років йде війна,
Дванадцять років гинуть люди.
Неначе вирвалась пітьма —
І біль, і смерть тепер усюди.
Скрізь поруйновані міста,
Садочки, школи — все розбито.
Що ж наробила ти, війна?..
Тебе не зможем ми простити.
Вікторія Ковтун
24 лютого 2022 року - день, який для кожного з нас почався з короткого слова «ВІЙНА»… короткого, але такого до болю змістовного…
Чотири роки повномасштабного вторгнення. Чотири роки, що змінили все: наші міста, наші долі, наші серця, ставши частиною життя, історії та пам’яті.
Це роки болю, коли ми втрачали рідних і друзів, коли будинки перетворювалися на руїни, а вулиці — на тишу. Це роки відчаю, коли здавалося, що світ обертається проти нас. Але це й роки незламності: ми тримаємося разом, допомагаємо один одному, бережемо в пам’яті тих, кого вже немає з нами.
Це роки тих, хто стояв і стоїть на передовій, і тих, хто невтомно бореться в тилу. Це роки матерів, що плачуть і моляться, роки дітей, які дорослішають занадто рано і не знають, що таке дитинство без війни…
Це історія про втрати і віру, про біль і силу, про пам’ять і надію. Адже за роками боротьби стоять живі люди, їхня мужність і страждання.
І все ж, попри руїни і страх, ми стоїмо. Ми живемо. Ми пам’ятаємо. І не здамося.
Україна жила…живе і буде жити вічно!
Немає коментарів:
Дописати коментар